В той день, коли прилетіла страшна звістка до рідного дому діти Миколи - його донечки, спали неспокійно, наче відчували якусь біду. Зовсім маленькі янголята: Марійці було 2 рочки, а Варварі – 5. Їхній світ щойно почав наповнюватися барвами, а вже став сірим від втрати, яку вони ще не могли усвідомити, але вже відчули серцем.
Тривожно було й на серці у батька Миколи — Володимира Петровича Макієвського, водія служби ліній 35 кВ і вище (Тульчинська дільниця) АТ «ВІННИЦЯОБЛЕНЕРГО». Як ніхто, він розумів, як це — чекати. Як це — жити від повідомлення до повідомлення, як це — тривожитися, не спати ночами, коли син — на фронті. І цього разу серце боліло по-особливому — за наймолодшого з трьох дітей, свого Колю.
Зі спогадів батька, Володимира Макієвського:
«Микола виріс у любові, добрі й теплі. Був дуже світлим, добрим хлопчиком — спокійний, розумний, чуйний. Вивчився на бухгалтера, але доля повела в енергетику. Брат його дружини, Анатолій Мельник, працює інженером з релейного захисту й автоматики у нас, у Тульчинській групі. Він і порадив Миколі спробувати себе як електромонтер. І, знаєте, не прогадав — син усе хапав на льоту, до всього мав хист. Я так пишався ним… Якби не ця клята війна...»
Коли почалося повномасштабне вторгнення — 24 лютого 2022 року — батько з сином одразу пішли до військкомату. За півтори години Микола вже отримав наказ прибути у військову частину. Батька тоді не взяли — наказали чекати. Так почався фронтовий шлях Миколи: спочатку навчання в Одесі, далі — Херсонський напрямок, майже рік звільнення української землі, а згодом — Донецький напрямок.
Саме там, у перші дні нового 2023 року, сталося найстрашніше.
Старша донечка Варвара дуже схожа на батька. Коли мама пояснила, що тато — на небі, на хмарці, і завжди поруч, дівчинка часто піднімає ручки вгору і тихо розмовляє з ним. Їй здається, що він її чує. Вона згадує, як він грався з нею, читав, носив на руках, приходив після роботи й завжди поспішав додому, до своїх трьох дівчат — двох доньок і дружини.
Для них він — янгол. Янгол світлоокий, що живе на хмаринці.
Живе — у погляді доньок, у трепеті серця дружини, у сльозах батька й матері, у вірності побратимів і спогадах колег.
