Олександр Набока, потрапивши на фронт, обрав собі позивний «Ізотоп» не випадково. Все своє свідоме життя він цікавився точними науками, технікою, мав відмінні знання і навички в радіо механіці, електроніці, прагнув досягти вершин у 3D моделюванні. У світі науки ізотоп — це форма атомів, які мають однаковий заряд ядра. Проте чоловік навіть уявити не міг, що одного дня це слово набуде зовсім іншого значення, стане невід'ємною частиною жахливої реальності. І не у звичних мирних умовах його дослідницьких пошуків чи трудових звершень, а в ті миті, коли доводиться заряджати зброю гранатами, аби протистояти ворогові, який прийшов знищувати український народ і руйнувати наші міста та села.
Олександр народився та провів дитинство серед безкрайніх вільних степів Херсонщини, у селі Краснолюбецьке (теперішня Коханівка) Великоолександрівського району. Щасливий хлопчик, вихований у люблячій родині, де, крім нього, ще сестра та брат. Після закінчення школи він вступив до Херсонського професійного ліцею побутового обслуговування. Закінчив його з відзнакою і здобув професію радіомеханіка з обслуговування та ремонту радіотелевізійної апаратури.
Далі працював за фахом, створив міцну сім’ю, разом із дружиною Оленою виховував двох синів – Кирила та Євгенія.
Але спокійне життя кардинально змінилося з початком війни. У лютому 2022 року Херсонська область опинилася під окупацією, що змусило сім’ю покинути рідну домівку. Обрали Вінницю, де Олександрові вдалося знайти роботу в одній з місцевих приватних компаній. Там займався своєю улюбленою справою, пов’язаною зі створенням 3D-моделей. Однак трудова діяльність у цій фірмі тривала недовго. Олександр знайшов нове місце роботи та став слюсарем із ремонту колісних транспортних засобів у Службі транспорту і логістики АТ «Вінницяобленерго». У новому колективі швидко освоївся, з багатьма потоваришував.
Зі спогадів начальника автоколони Сергія Малигіна:
«Олександр пропрацював у Товаристві зовсім недовго – з 26.09.2022р. по 28.01.23 – до дня мобілізації. Однак за цей короткий термін встиг зарекомендувати себе як професіонал своєї справи, гарний товариш і добра прекрасна людина».
З 28 січня 2023 року для Олександра та всієї його родини почався найвипробувальніший етап життя: він на захист своєї країни.
Служив у механізованих військах ЗСУ гранатометником. Олександр загинув 21 червня. Родині про це повідомили через день. Але забрати тіло Героя рідні довго не могли. Більше двох місяців тривало очікування, а потім - повернення «на щиті». В офіційному повідомленні йшлося: «Загинув у с. Нєвське Луганської області під час мінометного обстрілу, отримавши осколкове поранення несумісне з життям».
Поховали Олександра 31 серпня на Херсонщині, в рідному селі, де й продовжують жити його батьки – Євгеній Миколайович та Олена Сергіївна Набоки. Де й досі на отчому подвір’ї ростуть алича і черешня, які він колись посадив. Щовесни вони ряснітимуть цвітом, а влітку – пригощатимуть запашними і соковитими ягодами з кісточками-«ізотопами» в ядринках-серцевинках. Ягодами від Сашка...
А на Вінниччині продовжуватиме працювати ПС 110/10 Олександра Набоки і черговий диспетчер Ямпільської дільниці ще не раз доповість ЦДС, що ситуація на підстанції під контролем і всі системи працюють – стабільно та без збою.
