Олексія всі пам’ятають, добрим, працьовитим і надійним чоловіком, який завжди був поруч, коли потрібна була допомога. У ньому було щось дуже справжнє: щирість, спокій, витримка — якості, якими він вирізнявся і як людина, і як професіонал.
Понад 20 років свого життя Олексій присвятив роботі в енергетиці. Працював електромонтером у Вінницьких центральних електромережах. Колеги завжди знали: на Олексія можна покластися в усьому.
Працював сумлінно, відповідально, мав “золоті руки” і серце, яке ніколи не залишалося байдужим до чужої біди. У будь-якій справі він був не просто працівником — він був Людиною зі щирим серцем.
А потім прийшла війна.
І вона змінила все. Олексій добровільно став до лав Збройних Сил України: прийняв рішення, яке не кожному під силу. Він не вагався, не чекав, не ховався — він пішов боронити рідну землю. Став бійцем штурмової бригади «Червона калина». Його бойовий шлях пролягав через важкі ділянки фронту, зокрема на Запорізькому напрямку, де точилися одні з найзапекліших боїв.
«Чоловік був патріотом. Казав: якщо не я, то хто? Краще, щоб я пішов захищати, а не наші діти, онуки…» — зі сльозами згадує його дружина.
29 серпня 2023 року, поблизу села Роботине, під час бойового завдання, Олексій загинув. Обірвалося життя справжнього Героя, батька, чоловіка, колеги, побратима. Людини, яка не боялася віддати найдорожче заради свободи і майбутнього України.
У нього залишилися найрідніші: дружина, донька, зять та маленький онук, якого він так любив і для якого, без сумніву, назавжди залишиться прикладом справжнього чоловіка і патріота.
