Андрій Кошелап — людина, яка не потребувала гучних слів. Його життя було наповнене справжністю, тихою силою і відповідальністю — перед родиною, перед справою, перед Батьківщиною.
Його шлях в енергетиці розпочався ще у 1998 році. Він був з тих, хто ніколи не боявся складної роботи. Своїм прикладом показував, що професіоналізм — це не тільки знання і вміння, а передусім — відданість, сумління, повага до колег і любов до справи. У Службі ліній електропередач АТ "Вінницяобленерго" він був не просто майстром — був серцем колективу. Тихим, але твердим. Спокійним, але впевненим.
Колеги про Андрія: «Андрій був світлою людиною. Жив родиною, дітьми. Привітний, добрий, справжній. Любив свою роботу, знав її до дрібниць. Його поважали всі — за людяність, за знання, за теплоту серця».
Зі спогадів побратимів: «Відважний, сміливий, сильний духом воїн. Командир гармати. Надійний і вірний друг. Завжди готовий підтримати, навчити, захистити. Користувався авторитетом та завжди давав поради тим, хто вперше потрапив у пекло війни. Справжній, яких стає все менше».
Коли на українську землю прийшла війна, Андрій Кошелап не вагаючись пішов захищати рідну країну. Молодший сержант, служив командиром гармати 2 артилерійського взводу 3 артилерійської батареї артилерійського дивізіону. Його «кабель» став зброєю, а робочі будні — вогневими рубежами. Його воєнні дороги пролягли через усі найскладніші ділянки фронту: Авдіїка, Роботино, Бахмут, Вовчанськ, Куп’янськ, Курахове, Вокресенка.
Але 22 квітня 2025 року — день, що зупинив життєвий шлях Андрія і зарубцював серця багатьох, хто його любив і знав.
Під час бойового завдання неподалік Воскресенки, Волноваського району на Донеччині, вороже влучання знищило бліндаж, де Андрій перебував разом із побратимами. Загинув миттєво, залишившись на бойовому посту — вірним до останнього подиху.
У нього залишилася родина, яку він безмежно любив: дружина Олена — його шкільна любов, з якою прожили все життя, донька Вікторія, син Богдан — нині офіцер ЗСУ, мама Валентина Олександрівна, сестра Альона.
