Дениса Завальнюка згадуватимуть завжди: і не з новин, не з кіно, а з власного життя. Хтось, хто жив поруч, працював, мріяв, сміявся, і чия втрата болить так, ніби вирвали шматок серця.
Народився Денис у Козятині, зростав звичайною дитиною в звичайній родині, де панували любов, підтримка й доброта. Закінчив школу у рідному місті, здобув фах агронома в коледжі. Мав мрії — не великі й не гучні, але справжні: створити родину, працювати, будувати своє життя на українській землі.
Життя привело його до Оратова, де він одружився і почав працювати електромонтером в Оратівській дільниці СО «Вінницькі східні ЕМ». Колеги пам’ятають його як скромного, сумлінного і працьовитого чоловіка, завжди готового допомогти, завжди з усмішкою, завжди — із щирістю в серці.
Та світ перевернувся 24 лютого 2022 року. І Денис не чекав — він добровільно пішов до війська, бо вірив: якщо не він — то хто? Вірив, що борг перед країною — це не порожні слова, а справжня справа честі.
Мужній воїн на позивний «Оптик» Денис Завальнюк пройшов через пекло: Авдіївка, Куп’янськ, Бахмут, служба на кордоні з рф, чергування, ризики, втрати побратимів… Та попри все залишався твердим і рішучим, незламним у своїй вірі в перемогу.
У складі Державної прикордонної служби України, в 4-й прикордонній комендатурі швидкого реагування в/4 1551, він виконував бойові завдання на найнебезпечніших ділянках. Був інспектором прикордонної служби третьої категорії - номер обслуги групи станкових протитанкових гранатометів. Був не просто військовим — був другом, братом, опорою для побратимів.
21 серпня 2024 року біля населеного пункту Опанасівка, Курська область рф, під час виконання бойового завдання, Денис загинув. Вірний присязі, незламний до кінця.
У нього залишилась родина, яка назавжди нестиме біль і гордість. Біль — бо втратили найдорожчого. Гордість — бо він був з тих, хто не ховався. Хто став щитом і не відвернувся.
