Для побратимів на фронті він був Гендальфом — такий мав позивний. І вибрав його не випадково: Геннадій з дитинства захоплювався творчістю Джона Р. Р. Толкіна, а згодом разом із дружиною та дітьми читав і переглядав його твори. У мирному житті Геннадій Панков був життєрадісним і веселим, із чудовим почуттям гумору.
Зі спогадів дружини Світлани Панкової:
«Це допомагало йому у багатьох життєвих ситуаціях. Мав багато друзів, був душею будь-якої компанії. Геннадій був чудовим, чуйним, турботливим чоловіком і люблячим батьком».
Народився у Вінниці, зростав щасливою дитиною. Після 9 класів навчання у вінницькій школі №12 вступив до ВПТУ №11, де здобув спеціальність монтажника радіоапаратури.
Одразу після закінчення навчання пройшов строкову службу в лавах Української армії.
У серпні 1996 року розпочав свій професійний шлях в енергетиці на підприємстві «Вінницькі Центральні електричні мережі». Працював електромонтером з обслуговування підстанцій міського кільця. Пропрацював там до початку повномасштабного вторгнення.
Уже 27 лютого 2022 року Геннадій добровільно вступив до лав Збройних сил України — як і його 26-річний син Костянтин. І це попри те, що мав бронь за посадою. Не зміг залишитися осторонь, бо не був із тих, хто чекає, поки за нього хтось інший зробить важкий крок. У той переломний момент усе стало чорно-білим: або ти стоїш, або падаєш.
І він обрав стояти — за родину, за сина поруч, за друзів, за всіх, хто не мав змоги взяти до рук зброю.
Його рішення було усвідомленим і виваженим — як усе, що він робив у житті. Він ішов на війну не зі злості, а з любові.
У званні молодшого сержанта служив спочатку у складі в/ч А1231, а згодом — у 3-й Окремій Штурмовій Бригаді (в/ч А4638). Геннадій щиро прагнув потрапити. Переведення відбулося, як і мріяв. Але радість переведення співпала з трагічною подією: 31 січня 2023 року його син, Костянтин Панков, загинув, героїчно звільняючи Схід України від російських окупантів...
З розповіді Світлани Панкової:
«Геннадій завжди вірив у те, що робить. Він дуже радів цьому переведенню, наближенню до Кості, навіть якщо вони були в різних підрозділах. Після найстрашнішої втрати — він воював уже за двох: за себе і за нашого сина. Загинув у бою 17 травня 2023, під час штурму в Бахмуті, Донецької області. Посмертно нагороджений орденом “Хрест Хоробрих”».
Для неї та доньки Крістіни, 2007 року народження, чоловік і син завжди поруч. Вони стали їхніми невидимими оберегами, тими, чия любов і сила відчуваються щодня — попри мовчання, попри відстань.
