А йому було лише 35… Окупанти обірвали молоде життя Василя Шевчука навесні, коли природа прокидалася і все довкола оновлювалося. Його серце сповнювалося надією на зустріч з рідними, з майбутнім літом – з усім, що любив і до чого прагнув. Але в одну мить все знищили ворожі обстріли.
Василя ще намагалися врятувати побратими – воїни 14-ої бригади Нацгвардії України «Червона калина», в якій він і служив. В той день усі разом виконували бойове завдання в районі населеного пункту Спірне Донецької області. На жаль, поранення виявилося дуже складним. Василь помер у побратимів на руках… Про непоправне родину сповістив командир.
В енергетичну галузь Василь Шевчук прийшов за порадою батька, який також мав стосунок до цієї сфери. Тож трохи попрацював електриком на цукровому заводі в Томашполі, а згодом, з листопада 2016 року — приєднався до колективу Тульчинських ЕМ паралельно здобуваючи освіту заочно у Вінницькому політехнічному інституті. Був спочатку електромонтером з експлуатації розподільних мереж ІІІ групи Тульчинської дільниці з експлуатації електромереж №3, а з січня 2019 року — майстром.
А на фронті Василь був солдатом – помічником гранатометника 3-го відділення 1-го взводу оперативного призначення Національної гвардії України. На захист рідної землі став свідомо. Як учасник АТО, ще за два тижні до початку повномасштабного вторгнення він тримав напоготові бойовий рюкзак. Уже 24 лютого стояв на блокпостах спочатку у Вінниці, потім — у Києві, а після навчань на Львівщині — знову чітко і мужньо, як колись у 2014-ому, тримав стрій на Донецькому напрямку.
Зі спогадів дружини Ольги Шевчук:
«13 березня Василь ще вийшов зі мною на відеозв’язок. Сказав, що хоче побачити разом з дітьми. Встиг, побачив і зв’язок майже одразу обірвався. На екрані залишився лише стоп-кадр з його сумним і таким рідним поглядом…Потім два дня очікувань у нестерпній телефонній тиші. А 17-ого – дзвінок від командира. Розповів про страшне, що 15-ого був прильот по позиції, обстріл з ворожої авіації, вибухи, багато хлопців загинуло і серед них мій Вася. І додав, що 16-ого тіло вдалося вивезти. Дітям важко було пояснити, що сталося з татом»
Ольга Шевчук також працює в Тульчинських ЕМ контролером енергонагляду. З її слів, якби не підтримка родичів – батьків Василя – мами Галини Василівни, батька Миколи Максимовича, його брата Олександра і сестри Олени, а також колег по роботі та друзів родини, не знає, як би витримала таке горе. Всі разом допомогли стати до роботи та з дітьми підтримують повсякчас.
За відданість і мужність Василь Шевчук посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. Як ветеран АТО, мав також нагороду «За Авдіївку» та інші бойові відзнаки.
