Одного жовтневого ранку 2022 року страшна звістка чорним крилом накрила кожного, хто знав і любив Віталія Астена, хто з ним працював, товаришував, дружив… Ще була надія, що не підтвердиться. Та, на жаль…
27 жовтня під час виконання бойового завдання під селом Кам’янка Ізюмського району Харківської області Віталій Астен загинув. «Вогнепальне осколкове поранення не сумісне з життям», - надійшло у сповіщенні з в/ч А 7338.
Лише 28 років від роду… Страшенне горе і полум’я вічного болю для його мами - Тамари Вікторівни ЗУБЕНКО, яка виростила і виховала свого єдиного сина чудовою людиною, справжнім патріотом України.
Зі спогадів мами Віталія Астена:
«Енергійний, завжди життєрадісний, повний сил, мрій і надій на майбутнє у рідній країні. Хоча була можливість поїхати за кордон, на роботу, але сказав, що не зможе, просто там не приживеться. Пішов захищати Україну добровольцем, з перших днів повномасштабки. Там, на Харківщині, був солдатом-стрілком та парамедиком. Мав позивний – Кесар. І це не перший воєнний досвід мого Віталика. Був ще 2014 рік, коли також добровільно проходив службу у Національній Гвардії, деякий час служив на кордоні з Придністров’ям. Але повернувся на роботу, у Вінницькі міські електромережі. Спочатку працював кабельщиком, а потім електромонтером. Дуже тішився роботою, швидко всьому вчився, радів хлопцям, які з ним працювали, вдома багато про них хорошого розповідав, ділився усім. Він взагалі любив людей і життя. Збирався поступити ще до технікуму, раніше закінчив профтехучилище. Дуже хотів ще вчитися, аби зрости в професії енергетика… Та настав клятий лютий 2022-го. Віталик зранку того дня присів поруч і каже: «Матусю, бомблять Київ, я бігом на роботу, а ти – збирай документи і мій рюкзак». Будучи медичним працівником я розуміла, наскільки складними є наслідки його колишньої травми і як з ними йти до війська? Однак Віталій вирішив по-своєму: «Зрозумій, я не можу інакше. Як не я, то хто? У мене вже є досвід і я краще за інших впораюсь. Не можна, щоб ці гади були на нашій землі».
На початку березня 2022 року в одному із своїх постів на сторінці ФБ Віталій поширив наступне: «Я з України нікуди не тікаю, тут народився, тут і зустріну свою долю!!!»
А у жовтні того ж року, під час відпустки на свій 28-ий День народження Віталій, встиг побувати вдома і познайомити маму з нареченою – Дар’єю. Зі слів мами, любов до неї мав – неземну. Планував одружитися і багато ще чого…
Остання розмова була такою: «Матусю, я вийду на завдання, в обід тобі подзвоню, а ввечері буду виїжджати».
В обід не було дзвінка, ввечері також, а вже на ранок наступного дня – повідомили про страшне…
Керівництво управління АТ «Вінницяобленерго» та СО «Вінницькі міські ЕМ», профспілковий комітет не забувають про маму Віталика, яка вже на заслуженому відпочинку. Стараються її частіше навідувати, допомагають.
Безперервно триває і робота підстанції 35/10 кВ Астена. Завдяки таким Героям, як Віталій, і попри затяжну війну у вінничан є світло і тепло.
