У рідній Вінниці, коли він повернувся на щиті, буяла весна. Віталій так її любив! Та, на жаль, в переддень свого 37- ліття вже її не відчув. А вона як ніколи рясніла навкруги яскравим травневим цвітом… і сумними букетами з чорними стрічками та синьо-жовтими прапорами в руках земляків – друзів, колег, знайомих, усіх, хто прийшов його зустріти живим коридором у майже кілометр та одразу провести в останню путь.
Віталій Олійник тривалий час працював водієм автоколони в АТ «Вінницяобленерго». Коли почалося широкомасштабне вторгнення, він добровільно пішов до центру комплектування, попри те що батьки намагалися його відмовити. Вони просили змінити рішення, оскільки Віталій сам виховував двох неповнолітніх дітей. Але почули швидку відповідь: «Тому й іду, бо моїм дітям потрібно мирне та щасливе майбутнє. Не буду ховатися чи шукати виправдань. А ви, дідусь і бабуся, зможете про них подбати, я вам довіряю».
Вже 28 лютого Віталія зарахували до лав Збройних Сил України через центр комплектування Територіальної оборони і призначили рядовим солдатом у 79-у десантно-штурмову бригаду, окремий Вінницький стрілецький батальйон. Після короткого навчання він одразу вирушив на передову, на Донецький напрямок.
Віталій загинув у бою в м. Слов’янськ Донецької області 3 травня 2022 року. Ціною власного життя він зупиняв орду, аби не полізла далі та аби у його дітей і всіх українців було мирне майбутнє.
Без тата залишились двоє неповнолітніх діток – донька Аня і син Назар. Осиротіли і батьки – Олена Миколаївна та Петро Микитович. Без єдиного сина тепер виховують онуків. Тримаються щосили, аби підняти їх на ноги, забезпечити їм належний догляд, виховати порядними людьми і дати гарну освіту.
Вже посмертно держава відзначила рядового солдата Віталія Олійника орденом "За мужність" ІІІ ступеня.
Діти бережуть батькову нагороду. Для них – це святиня. Мине час – обов’язково покажуть її вже своїй малечі та розкажуть про героїчного дідуся.
