Розпочинаємо цикл публікацій про наших Волонтерів.

Донати життя… Що це означає не на словах, не в підсвідомості, а в сучасній реальності - добре знає наш працівник, інженер відділу по роботі з інвестиційною програмою Костянтин Тарасюк.

На свій молодий вік встиг повоювати з ворогом на «передку» (донецький напрямок, з березня по липень 2022-ого). Школу піхоти, куди потрапив, проходив в зоні бойових дій пліч-о- пліч з побратимами. Пройшов з ними справжнє пекло війни. Після складного поранення і демобілізації повернувся у робочий стрій. І ні дня тепер не проживає без допомоги бойовому фронту заради спільної перемоги. Залучає до того рідних, знайомих, друзів, усіх небайдужих.

- Ще коли був на реабілітації у госпіталі, виникла разом з моєю родиною ідея зібрати кошти на автомобіль для хлопців моєї військової частини. Потім зібрали амуніцію для побратима, в якого після поранення під час фосфорної атаки все згоріло. І, звичайно, постійна допомога медикам на передову.Там реально не вистачає якісних медикаментів тактичної медицини, а саме засобів, що допомагають рятувати життя пораненого солдата на полі бою ще до того, як він потрапить у медзаклад. Пересвідчився в цьому особисто і кажу, що потреба в тому є завжди. Тож, треба далі допомагати всім разом, всіма силами, всіма можливостями. Кожному з нас, хто був на передку чи ні. Війна тут і зараз, і кожен має бути волонтером, аби вижити країні і перемогти ворога, - поділився наболілим Костянтин Тарасюк.

Ще й зізнався, що волонтерство реально затягує.

- Це реально позитивні емоції, це як піти до лікаря з метою зцілитися, чи як в церкві на сповіді, коли зізнаєшся у гріхах. Якісь такі змішані почуття виникають після того, як своїми силами і руками передаєш на фронт найнеобхідніше, що рятує і підтримує. А там нині необхідне все по потребі. Тож, не втомлюємось донатити і допомагати! - закликає наш колега.