Згадаймо Героя!
Йому б ще жити… Та він віддав своє життя за Україну.
Сьогодні минає третя річниця з дня загибелі нашого Героя – Віталія Астена (14.10.1994 - 27.10.2022), електромонтера розподільчих мереж V групи дільниці ТП СО «Вінницькі міські ЕМ».
Трагедія сталася під час виконання бойового завдання поблизу села Кам’янка Ізюмського району Харківської області. У сповіщенні з військової частини А7338, де він проходив службу, йшлося: «Вогнепальне осколкове поранення, не сумісне з життям…»
Це страшенне горе й полум’я вічного болю для мами Героя – Тамари Вікторівни Зубенко, яка виростила і виховала свого єдиного сина справжнім патріотом. Велика втрата для рідних, друзів і колег.
Віталій був енергійним, життєрадісним, сповненим сил, мрій і надій на майбутнє у своїй країні. Мав можливість виїхати за кордон, але якось сказав мамі: «Не зможу, я там не приживуся». І з перших днів повномасштабного вторгнення пішов добровольцем захищати Україну. На Харківщині був солдатом-стрілком і парамедиком, мав позивний «Кесар». Але то не єдиний бойовий досвід Віталія. Ще у 2014 році також добровольцем служив у Національній гвардії на кордоні з Придністров’ям. Тоді, під час служби, сталася страшна аварія, у якій Віталій зазнав тяжких травм. Лікарі буквально повернули його до життя. Отримавши складне ушкодження ніг, він заново вчився ходити. Йому пропонували оформити інвалідність, але відмовився – повернувся до улюбленої роботи у «Вінницьких міських електромережах». Спочатку був кабельником, згодом – електромонтером.
«Дуже тішився роботою, швидко всьому вчився, радів хлопцям, з якими працював. Вдома багато про них хорошого розповідав, ділився всім. Він любив людей і життя. Збирався вступати до технікуму, щоб рости в професії енергетика… Та настав клятий лютий 2022-го. Віталик того ранку присів поруч і каже: “Матусю, бомблять Київ. Я бігом на роботу, а ти збирай документи й мій рюкзак”. Я, як медик, розуміла, наскільки важкими були наслідки його старої травми. Але він сказав: “Я не можу інакше. Як не я – то хто? У мене вже є досвід, я впораюсь. Не можна, щоб ці гади були на нашій землі”. Дякую Богу, у мене була золота дитина…» – зі спогадів мами Віталія.
На початку березня 2022 року Віталій написав на своїй сторінці у Facebook:
«Я з України нікуди не тікаю. Тут народився – тут і зустріну свою долю».
А вже у жовтні, під час короткої відпустки, приїхав додому на свій 28-й день народження. Тоді познайомив маму зі своєю нареченою Дар’єю. Любов до неї була щирою й глибокою. Віталій мріяв одружитися, мав багато планів…
Та доля розпорядилася інакше. До рідної Вінниці Героя побратими привезли на щиті. Прощання відбулося 7 листопада 2022 року – саме в той день, коли він мав стати нареченим. Тепер Віталій спочиває на Сабарівському цвинтарі поруч із побратимами-визволителями.
Колеги у «Вінницьких міських ЕМ» продовжують тримати робочий стрій і зберігають у серцях світлу пам’ять про нього.
«Я Віталика знав добре , з перших днів його роботи. Це був хлопець, якому було цікаво все, мав бажання рухатися вперед у своїй професії і він ніколи не відмовлявся від роботи, все робив відповідально й сумлінно. Дуже переживав за маму, яка тоді серйозно хворіла, турбувався, щоб вистачило коштів на лікування. І міг не йти на фронт – мав на це право. Але вирішив по-чоловічому. Хороший, світлий хлопець. На жаль, саме таких забирає ця клята війна… Йому б ще жити і жити», – зі спогадів Василя Курієнка, електромонтера з експлуатації розподільних мереж дільниці ТП ВМЕМ.
Безперервно працює й підстанція 35/10 кВ Астена.
Завдяки таким Героям, як Віталій, попри війну, у вінничан є світло й тепло.
