Історія лічильника

У 1894 році Олівер Блекбурн Шелленбергер (1860-1898) розробив лічильник ват-годин індукційного типу для компанії «Вестінгхаус» (Westinghouse). У ньому котушки струму і напруги розташовувалися на протилежних сторонах диска, і два постійних магніти сповільнювали рух цього диска. Цей лічильник теж був великим і важким, вагою в 41 фунт. У нього був барабанний рахунковий механізм.

У 1899 році Людвіг Гутманн, працюючи на фірму «Сангамо» (Sangamo), розробив лічильник ват-годин активної енергії змінного струму типу «A». Ротор складався з циліндра зі спіральною прорізом, розташованого в полях котушок напруги і струму. Диск, прикріплений до дна циліндра, використовувався для гальмування за допомогою постійного магніту. Регулювання коефіцієнта потужності не була передбачена.

Принцип дії індукційних приладів обліку полягає у взаємодії магнітного поля напругової та струмової котушок з вихровими струмами, що наводяться цими полями в алюмінієвому диску.

Вісь приладу з'єднана з лічильним механізмом, який вимірює частоту обертання диска. Частота обертання диску пропорційна потужності навантаження, а кількість обертів пропорційна кількості електричної енергії, що проходить крізь прилад. Передавальне число лічильного механізму підібрано так, що покази лічильника відповідають кількості використаної електроенергії, вираженій у кВт • год. Цифра, що показує десяті частини кВт • год, узята в кольорову рамку.