Трохи знань із історії енергетики

У 1889 році угорець, випускник Віденського технічного універсітету Отто Тітус Блаті (1860-1939), працюючи на заводі «Ганц» (Ganz) в м. Будапешт, Угорщина, запатентував свій «Електричний лічильник для змінних струмів» (патент Німеччини № 52.793, патент США № 423.210). Як описується в патенті: "Цей лічильник, по суті, складається з металевого обертового тіла, такого як диск або циліндр, на який діють два магнітних поля, зрушені по фазі один щодо одного.

Цей зсув фаз є результатом того, що одне поле створюється головним струмом, в той час як інше поле утворюється за рахунок котушки з великою самоіндукцією, між якими вимірюється споживана енергія. Однак магнітні поля не перетинаються в тілі обертання, як у добре відомому механізмі Ферраріс, а проходять крізь різні його частини, незалежно одне від одного".

З таким пристроєм Блаті вдалося досягти внутрішнього зміщення фаз майже рівно на 90°, тому лічильник відображав ват-часи більш-менш коректно. У лічильнику використовувався гальмівний електромагніт для забезпечення широкого діапазону вимірювань, а також був передбачений циклометричний регістр. У тому ж році компанія «Ganz» приступила до виробництва.

Перші лічильники кріпилися на дерев’яній основі, роблячи 240 оборотів в хвилину, і важили 23 кг. До 1914 року вага знизилася до 2,6 кг.